Інформаційні методи навчання та викладання

Не навчайте дітей так, як навчали вас, - вони народились в інші часи... 

      Демократія не виникне сама по собі, а демократизація суспільства не відбудеться без участі кожного. Школа - модель суспільства і, говорячи про права людини, рівність і свободу, дитячу особистість треба поставити в центрі всієї діяльності, щоб вона була посередником у взаємодії суб'єктів навчання.

      З метою формування професійних компетенцій для впровадження активних методів навчання, що забезпечують особистісно зорієнтований підхід і розвиток критичного мислення, у рамках реалізації проекту було розроблено модуль «Інноваційні методи навчання й викладання: теоретичне підґрунтя та методика використання», який складається із чотирьох основних тем:
«Нові ролі педагога у виконанні сучасних завдань в освіті»
«Індивідуальний підхід як основа особистісно зорієнтованого навчання»
«Кооперативне навчання»
«Розвиток критичного мислення».

      Вибрані теми спираються на досвід реалізації інноваційних програм, які впроваджувались в Україні протягом останнього часу: програма «Крок за кроком» для середньої школи Всеукраїнського фонду «Крок за кроком», програма «Розвиток критичного мислення через читання та письмо» Центру інтелектуального розвитку, а також інші освітні інновації. У процесі розгляду зазначених тем у контексті глобальних змін - підготовка знаннєвого учня, для якого знання - основа прийняття рішень і формування самодостатньої та демократичної людини. Саме тому важливим є максимальне наближення навчання й виховання до конкретних здібностей дитини - інакше кажучи, утвердження дитиноцентризму.

      Нові ролі педагога у виконанні сучасних завдань в освіті

      У сучасній освіті існує чотири основні концептуальні поняття, які визначають методологію сучасних освітніх програм:
Спілкування. Ключове поняття при навчанні учнів літературним умінням (читанню, письму, умінню говорити, слухати), візуальним видам мистецтва, математиці.
Турбота. Поняття, яке широко використовується при вивченні наукових дисциплін, особливо природничих наук.
Спільнота. Допомагає учням та вчителям зрозуміти глибинні взаємозв'язки між історією, географією та суспільними процесами.
Зв'язки. Дає можливість учням зрозуміти взаємопов'язаність усього в житті, допомагає їм висувати нові концепції, виходячи з уже відомих, і сприяє формуванню в учнів співчутливого та турботливого ставлення до навколишнього світу.

      Використання цих концептуальних понять має на меті досягнення чотирьох головних завдань сучасної освіти:
Формування особистостей, які будуть навчатись протягом усього життя.
Створення навчального середовища, яке базується на взаємній повазі та принципах демократії.
Забезпечення безперервності процесу інтелектуального розвитку й вироблення відповідних умінь (забезпечення зв'язку теорії та практики).
Гарантоване оволодіння всіма учнями академічними, художніми, етичними та практичними вміннями для успішної участі в демократичному суспільстві.

      Якщо порівняти традиційну модель освіти з роботою звичайного заводу, то результати навчання порівнюються з продукцією, яку виробляють на збірному конвеєрі за точним графіком, а кінцевий результат - із продуктом як комбінацією наперед заданих частин, що виготовляються з визначених матеріалів за допомогою відомих технологій. З того часу як почалась індустріальна ера, традиційні методи забезпечили подібну модель навчання в усьому світі: для щоденних занять передбачено певний розклад; навчальна інформація поділена на окремі фрагменти, які подаються в межах певного часу без урахування інтересів учнів. Програмовий зміст, як і результати навчання, переважно навички та факти, які легко перевірити. І на заводах і у школах рішення про зміст і результати діяльності приймаються людьми, спеціально вповноваженими оцінювати роботу. Учні та педагоги знаходяться на нижчій сходинці визначеної ієрархії стосунків і таких повноважень не мають. Власне кажучи, школи продовжують працювати, незважаючи на те, що вирішальним аспектом освіти є обробка інформації й основним завданням школи є навчити учнів виділяти суть цієї інформації. Але школи зосереджуються на запам'ятовуванні цієї інформації. І все, що залишається в результаті навчання, це лише ті факти, які учні вчили напам'ять.


      Відповідно, нові завдання сучасної освіти вимагають від педагога виконання багатьох різних ролей:

• Розробник навчальних програм. Педагог повинен уміти визначати очікувані навчальні результати, навчальні завдання, які приведуть до досягнення цих результатів, способи перевірки (оцінювання), необхідні ресурси та час. 
• Фасилітатор. Роль фасилітатора - допомогти учням досягнути очікуваних результатів навчання. Тому педагог-фасилітатор скоріше ставить запитання, сприяє, щоб звучали різні думки, точки зору у групі. На відміну від презентатора, який є певним чином експертом в інформації, що презентується, фасилітатор пропонує процес, який допомагає учасникам засвоїти знання. 
• Презентатор. Під час проведення презентацій педагог інформує, мотивує, описує. Презентація здебільшого - це одностороння комунікація, яка передбачає передачу інформації від педагога аудиторії та підкріплюється візуальними засобами. 
• Тренер. Допомагає іншим в оволодінні новими навичками, знаннями, ставленнями. 
• Наставник. Допомагає учням переносити здобуті знання у практику. Заохочує рефлективну практику. 
• Менеджер. Планує, оцінює, вносить зміни до навчального процесу для досягнення учнями очікуваних навчальних результатів. Забезпечує необхідними ресурсами. 
• Консультант. Ділиться знаннями, навичками, розвиває спроможності учнів, робить внесок в успіх кожного. 
• Дослідник. Роль учителя як дослідника вимагає від учнів нового розуміння процесу навчання, зміщуючи акцент від «зовнішнього до внутрішнього джерела» (Lytle&Cochran-Smith, 1993). 
• Агент змін. Заохочує та проводить постійний аналіз і рефлексію. Ініціює різноманітні альтернативні існуючій практиці. Сприяє процесу змін і розвитку класу/школи. 

      Педагогічна інновація - процес створення, поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв'язання тих педагогічних проблем, які до цього розв'язувались по-іншому.

      Індивідуалізоване навчання є методом викладання, який ураховує внесок кожного учня до процесу навчання. Цей метод ґрунтується на думці, що не може бути двох дітей, які могли би брати участь у навчальних заняттях цілком однаково. На заняттях учні виявляють власні знання, ставлення, навички, особливості темпераменту тощо. Щоб досягти ефективного навчання (інакше кажучи, забезпечити зміни у кращу сторону), педагог повинен чутливо реагувати на ці розбіжності. Індивідуалізоване навчання зустрічається в чистому вигляді, коли педагог працює з учнем наодинці. Однак учителі можуть засвоїти цілу низку методів підвищення рівня індивідуалізації на практиці, коли працюють з великою кількістю учнів.

      Кооперативне навчання - педагогічна технологія, що застосовується в навчальній роботі учнів у групах і робить їх відповідальними за навчання один одного; при цьому кожен учень особисто підзвітний за своє власне навчання. Кооперативне навчання є синонімом терміна «спільне навчання».

      Критичне мислення - підхід до такого розвитку мислення, при якому особлива увага приділяється вмінню сформулювати самостійні твердження або думки та їх ґрунтовній аргументації. Учні проявляють своє вміння критично мислити, коли в усній чи письмовій формі роблять інтерпретації (витлумачують щось) і підкріплюють це власними доводами. Критичне мислення використовується учнями рецептивно, коли вони аналізують чи коректно критикують аргументи інших людей.

Учитель - це стан душі

Кожна людина проходить через чарівний, чудовий, казковий світ дитинства. І дуже важливо, хто поведе її дивними стежками до пізнання світу, відкриваючи таємниці знань, силу предмета, науки, процесу самоосвіти й самовдосконалення. А. Дістервег підкреслював, що справжніми вчителями й вихователями народжуються. Тільки той педагог залишає частку себе в дітях, хто, не шкодуючи сил, творчої наснаги, таланту, вкладає в душі вихованців найбільші скарби -душевність, людяність, порядність.
Залишили в історії педагогіки свій невгасимий вогник любові до дитини відомі педагоги: Г. Ващенко, Л. Толстой, К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський. Вони не тільки присвятили життя благородній справі творіння людини, а й довели людству незаперечну істину: кожен народжується на світ для того, щоб залишити по собі слід.

Видатний польський педагог Януш Корчак під час Великої Вітчизняної війни загинув у Треблінці разом з вихованцями дитячого притулку, хоча фашистські кати пропонували йому збереження життя. Чим, якими категоріями моральних принципів можна зміряти мужність і відданість справі цієї людини? Чи не замалим для цього буде навіть слово «подвиг»? Так, це щось вище, недосяжне.

В усі часи існування людства образ учителя асоціюється з людиною, що несе вогник знань, радість відкриття нового, повсякденну готовність до самопожертви в ім’я високої ідеї. У багатьох творах українських письменників XIX ст. зображені герої, що вірили у добрий початок в людині, з якого проростає могутній корінь краси.

У творі видатного поета П. Грабовського «Трудівниця» змальована доля молодої сільської вчительки, яка присвятила себе вихованню бідняцьких дітей. Вона була привітною й доброю до селян, «зайде в хатину нужденну, словом усіх повіта». Але передчасна смерть звела дівчину в домовину. Школа «осталась пуста», і невідомо було, коли в ній знову загомонить дітвора…

Вважала своїм обов’язком служити народові й героїня повісті А. Тесленка «Страчене життя» Оленка Панасенко. Мрія привчити дітей до «думок глибоких, до людськості, правди» так і не здійснилася. Світ честолюбства, низькопоклонства, нікчемності зламав дівчину морально, змусив покінчити життя самогубством.

Правдиво зобразив працю сільських учителів і С. Васильченко в повісті «Талант». На фоні страшної убогості, бруду і безладдя палав вогник творчих задумів друзів-учителів. Але знову трагедія. Як неблагонадійних, їх звільнено з роботи, що назавжди зачинило двері омріяного університету.
Учителі XX ст. продовжували свою благородну справу виховання людини. Багато теплих почуттів про освітян висловив у своїх поезіях відомий український поет А. Малишко. У вірші «Учитель» автор показав нелегку долю Трохима Івановича, якому судилося безсмертя в учнях. З любов’ю поет зображує і сиву жінку у вірші «Вчителько моя», у котрої війна забрала двох синів, а вона тамує біль утрати в любові до сільських дітей.

Для вчителя віра в силу виховання – те ж саме, що для лікаря віра в могутню силу життя. Власним прикладом показав Хома Романович з роману О. Гончара «Собор», що не можна нащадкам перекреслювати здобуте попередніми поколіннями, вкрай необхідно берегти «собори душ».
Власним життям довів В. Сухомлинський (І. Драч «Дума про Вчителя»), що вчителювання – нелегка, тонка праця прокладання шляху до серця кожної людини, розкриття її найкращих рис.
Сьогодні, в бурхливий час перебудов, реформацій, всіляких перипетій історичних процесів, коли на другий план, на жаль, відійшли доброта і чесність, порядність і почуття високого призначення людини на землі, вчителі знову залишаються провідниками світла, віри в щасливе майбуття. Це в їхніх душах горить-палає і не повинна згаснути іскра дитинства.
Схиляючи в пошані голову перед мудрістю й самовідданістю освітян, промовляю рядки з поезії Івана Драча:
Це вчителі, найкращі наші люди,
Плекають нас для всіх крутих доріг.
Болять майбутнім, школо, твої груди –
Нехай святиться твій простий поріг!